Граф Пембрук
Граф Пембрук (англ. Earl of Pembroke) — старовинний англійський графський титул, що існує донині. Вперше титул було започатковано 1138 року королем Стефаном Блуаським для представника молодшої лінії дому де Клер Гілберта Фіц-Гілберта. Володіння титулом у Середньовіччі було пов’язано з володінням замком Пембрук та значною частиною території Пембрукширу у південно-західному Уельсі. Серед графів Пембрук виділяються такі крупні діячі англійської історії, як Річард Стронгбоу, завойовник Ірландії, Вільям Маршал, найбільший державний діяч і регент Англії початку XIII століття, Вільям і Аймер де Валанси, вожді баронських війн XIII — початку XIV століть, Джаспер Тюдор, лідер Ланкастерів наприкінці війни Червоної та Білої троянди й дядько короля Генріха VII, а також Філіп Герберт, фаворит Якова I й активний учасник Англійської революції XVII століття. Титул маркізи Пембрук носила Анна Болейн, друга дружина короля Генріха VIII й мати Єлизавети I.
З 1551 року донині титул графів Пембрук належить дворянському роду Гербертів. Чинний власник титулу — сер Вільям Олександр Сідней Герберт, 18-й граф Пембрук (нар. 1978). Йому також належать титули графа Монтгомері (креація 1605 року, перство Англії), барона Герберта з Кардіффа (1551, перство Англії), барона Герберта з Шерланда (1605, перство Англії) й барона Герберта з Лі (1861, перство Сполученого королівства). Резиденцією графів Пембрук упродовж останніх чотирьохсот років є палац Вілтон-Хаус у Вілтширі.
Вперше титул графа Пембрук було започатковано 1138 року в рамках кампанії Стефана Блуаського із залучення на свій бік крупної англійської аристократії для боротьби проти імператриці Матильди. Його було подаровано Гілберту де Клеру (пом. 1148), засновнику молодшої лінії дому де Клер і сеньйору Нетервента (долина Уска в сучасному Монмутширі). Окрім титулу Гілберт де Клер отримав замок Пембрук й землі у Пембрукширі, колишні володіння Арнульфа Монтгомері. Син Гілберта де Клера Річард, на прізвисько «Стронгбоу» (пом. 1176), був одним з найбільших баронів Валлійської марки, однак новий король Англії Генріх II відмовився визнати за ним титул графа Пембрук, ймовірно через його участь у громадянській війні 1135—1154 років на боці Стефана Блуаського. У 1169 році Річард Стронгбоу на запрошення скинутого короля Лейнстеру Дермота Мак-Мюрро вирушив на завоювання Ірландії, захопив Вексфорд, Вотерфорд і Дублін та в результаті одруження з дочкою Дермота отримав право на корону королівства Лейнстер. Попри те, що під тиском Генріха II у 1172 році Річард був змушений поступитись своїми завоюваннями королю, він зберіг великі володіння та значний вплив в Ірландії. Спадкоємиця Річарда Стронгбоу Ізабелла де Клер вийшла заміж за Вільяма Маршала (пом. 1219), за яким 1189 року було визнано право на титул графа Пембрук.
